— Ану, покажи!
Том показав, Біль оглянув і хлопці обмінялися. Потім виміняв Том за пару камяних кульок три червоні, а за якесь дрантячко дві сині карточки. Він виловлював від усіх стрічних хлопців картки всяких можливих красок. Нарешті й сам увійшов у церкву в гурті святочно прибраних, але гамірливих хлопців і дівчат, сів на своє місце і зараз же почав сваритися з першим найближчим школярем. Учитель поважний, добродушний пан успокоїв їх, але тільки відвернувся, Том зараз скубнув за волосся другого хлопця в передній лавці і так пильно почав дивитися в книжку, мов то й не він. Иншого вколов голкою не зі злої волі, а щоб крикнув „ох“. Той підскочив, крикнув „ох“, і дістав за те строгу догану від учителя. Усі школярі з Томової кляси були однакові збиточники, крикливі й сварливі. Коли прийшлося відповідати, то ні один не знав добре лєкції і ледве вистогнували її навіть при допомозі вчителя.
В нагороду за два бездоганно вивчені вірші давано малу синю картку, на якій був видрукований один вірш з біблії. Десять синіх карток можна було виміняти на одну червону, а десять червоних на одну жовту. Тому, хто мав десять жовтих карток, давав потім добродій вікарій в нагороду дуже простенько оправлену біблію. Вона в тих давніх, дешевих часах варта була не більш як сорок центів. А хто з моїх читачів був би такий пильний і витревалий, щоб вивчити на память дві тисячі біблійних стрічок, хочби йому давали навіть пишну біблію Доре? А однак Мері здобула аж дві такі біблії, на що терпеливо й витревало працювала два роки. А якесь німецьке хлопя заробило навіть чотири чи пять біблій. Одного дня воно виголосило з памяти три тисячі віршів, ні раз не зацукнувшися, але це було понад діточі сили — дитячий мозок не витримав і хлопець з того часу став ніби дурник. Це для школи була дуже велика втрата,
