— Як кажу, що гарненьке, то гарненьке. Ти й не догадаєшся.
— Ага, знаю. Ну, то добре. Давай же сюди книжку, Мері, попробую.
І справді вивчив прегарно й швидко, бо дуже був цікавий довідатися, що то Мері йому подарує.
Мері дала йому новенький складаний ножик, що варт був пятьдесять центів. Том не тямився з радощів, хоч вістря було дуже тупе, але се був його перший ножик. Том зараз взявся випробувати його на столі, а коли хотів уже вирізувати собі щось на шафі, закликали його збиратися в недільну школу.
Мері налила бляшану миску води й дала кусок мила. Том пішов із тим у сіни. Тут поставив миску на ослінчик, умочив мило в воду і поклав його на бік, тихенько вилив із миски воду, засукав рукави, ввійшов до кухні і знявши з кілочка рушник, хотів чим скорше обтерти сухе лице. Але Мері відібрала рушник і сказала:
— Чи не стид тобі, Томку? Хіба боїшся води? Вода не вкусить.
Томові стало трохи ніяково. В миску налили знову води. Тепер Том постояв добру хвилину над мискою, але вкінці зважився, зітхнув глибоко і почав умиватися. Як удруге ввійшов у кухню з заплющеними очима і помацьки шукав рушника, змилини, що струями стікали з його лиця — були свідками його совісної праці. Але коли виринуло зпід рушника лице, показалося, що ціле те вмивання ні до чого. Чисте поле обіймало середину обличчя коло носа і під очима та виглядало мов маска. А далі все чорне, як земля. Тоді Мері взяла його сама в свої руки і з них вийшов чистенький громадянин. Вогке волосся вичесане гарно щіткою, а звичайно розпатлані кучері звивалися гарненько. Оці кучері, то було Томове нещастя. Він уважав їх за щось жіночого, стидався їх і робив усе можливе, щоби приплескати їх до
