чечки. Чи се її храм? Він переліз паркан, пішов через якісь корчі і станув під вікном. Зворушений довго зазирав у вікно, а потім простягнувся як довгий на землі, згорнув на грудях руки, в яких держав бідну, зівялу квіточку. Ось так би вмерти посеред сього зимного світа, без даху над бурлацькою головою; рука приятеля не обітре передсмертного поту з його чола і нічиє любе личко не нахилиться над ним спочуваючи, як він конатиме. Такого побачить вона його завтра, як відчинить віконце і визирне вранці у веселий садок. І невже вона не зронить сльозини над його бідним, бездушним тілом? Невже не зітхне ні разу над цим молодим, цвітучим життям, що так рано зівяло?
Нараз відчинилося вікно. Пискливий голос якоїсь слуги порушив ту святу тишину, і цілий потік брудної води полився на мертве тіло бідного мученика.
Порскаючи й кашляючи, схопився наш бідолашний герой на рівні ноги. В повітрі щось засвистіло, почувся проклін, брязкнула розбита шибка, щось мале невиразне перескочило через паркан і зникло в темряві.
Незабавком потім, коли Том роздягшися при світлі лойового недогарка, оглядав свою одежу, пробудився Сід. Він вже лагодився вколоти Тома, але зараз вкусився в язик. — Томові очі блискали грізно. Том всунувся в ліжко, не помолившися, а Сід не забув записати те у довгий спис Томових провин.
Неділя. Ясне сонічко заливало своїми ласкавими проміннями тихе місточко. Після снідання зарядила тітка Поллі спільний молебень. Прочитала молитву, яка складалась з найгарніших виїмків із біблії, позліплюваних із собою дрантивеньким клеєм її власних наук.
