коли тітка вернеться; аж коли вона запитає, хто зробив таку шкоду, тоді то вже він роскаже все. А то буде гарно, як розхваленому „пестунчикові“ дістанеться своя пайка! З нетерплячки й радощів ледве всидів на місці, аж тітка увійшла в хату. Як укопана станула над черепочками, блискаючи гнівом поверх окулярів. — „Ото, аж тепер щось буде!“ — радувався в душі Том і в туж мить лежав уже на землі. Розлючена тітка знову розмахнулася над ним рукою, поки остовпілий з переляку й обурення зміг промовити:
— Пусти мене, тітко, за щож мене бєш? Се Сідова справка.
Тітка зупинилася здивована і збентежена, а Том думав, що вона розважатиме його, але коли вона отямилася, промовила тільки ось що:
— Дарма, не велике лихо, що тобі впало трохи. Ти вже певно щось иншого встругнув і заслужив на кару. Це тобі на завдаток.
Але потім сумління її мучило, хотілося сказати бідному, безвинно покараному хлопцеві якесь ласкаве, гарне слово. Та вона вважала, що тим признала би себе винною, а те пошкодило би карности. Тому змовчала і з тяжким серцем пішла до своєї роботи. Том засунувся в куток і роздумував над своїм терпінням. Він знав, що тітка кається і в душі стоїть перед ним на вколішках, і ця думка тішила його. Але сидів німо далі і не ворухнув пальцем, щоби помиритися. А тимчасом бачив, як тітка благаючи крізь сльози дивиться на нього, але він удавав, що того не бачить. Тепер уявив собі, що лежить хорий, умирає. Тітка нахилилася над ним і з заломаними руками благає о одно, одніське слівце прощення. А він відвертається лицем до стіни і вмирає, не промовивши того слова. А тоді, як то їй буде?
То уявляв собі, як то його витягли з річки, принесли мертвого до дому, з його волосся спливає ще вода,
