що Том утік від роботи уже давно і через те здивувалася немало, що він так сміливо стає перед її очі.
— Чи можна мені тепер іти бавитися, тіточко? — спитав він.
— Як тепер, уже? А багатож ти вже зробив?
— Я вже скінчив, тітко.
— Томе, не дури мене! Ти знаєш, як я того не люблю.
— Я не дурю, тіточко, все а все зроблено.
Тітка Поллі не дуже то й вірила його словам. Вона встала і пішла сама подивитися; вона булаб дуже вдоволена, колиб бодай двацята часть того була зроблена. Якже безграничне було її здивування, коли нараз побачила, що цілий паркан побілений і то не будь як, а двічі, навіть до самої землі.
— Я цього ніяк не сподівалася — ледве прошептала. — Бачу, Томе, що ти вмієш працювати, як схочеш. Але це буває дуже рідко, докинула вона, щоб зменшити похвалу. — А тепер іди гратися! Але верни ще сього тижня, а то горе тобі!
Том так зворушив її своєю працею, що завела його з собою до комори і вибрала одно гарне, червоне яблучко і дала йому, приповідаючи до того науку про те, яка то чарівна й цінна нагорода за чесноту. Коли вона кінчила свою науку дібраним зворотом із св. письма, Том потягнув поза її плечима пампушок.
Вибіг на двір і побачив якраз Сіда, як той виходив надвірними сходами, що вели до задньої кімнатки на першому поверсі. Грудок землі було досить під рукою і в одну мить вони посипались немов град на Сіда. Поки тітка Поллі отямилася і прибігла, уже шість чи сім грудок поцілило Сіда, а Том перескочив через паркан і зник. Були в паркані й ворота, але Том звичайно не мав часу туди ходити. Аж тепер полекшало йому на серці, тепер він почислився з Сідом і відплатив йому за зраду та чорні нитки.
