— О ні, Геку, так не можна! Це не гарно. Ти вже трошки спробував нового життя, а тепер піде лекше, звикнеш і вподобаєш собі.
— Звикнеш, вподобаєш собі! Аякже, то хіба так, як вподобаю собі сидіти на розжареній печі. Ні, Томе, не хочу бути багатим, ані киснути у тих проклятих душних хатах. Мені треба ліса, ріки і порожньої бочки. Я люблю се і при тім остануся. Нащо мені грошей? Саме тепер, як ми найшли собі рушниці й печеру, і все було готове, щоб стати опришками, — саме тепер мусів знайтися на наше лихо той глупий скарб і все нам попсувати.
Том того вчепився і сказав:
— А знаєш що, Геку, хоч я багатий, а проте стану опришком. Щож то перешкаджає?
— Та ну! Се ти жартуєш; чи справді, Томе?
— Справді так, як мене видиш! Та тільки, Геку, ми тебе не приймемо до нашої банди, якщо ти будеш такий обідраний.
Гекова втіха нараз погасла.
— Длячого не приймеш мене, Томе, абож я не був з вами піратом?
— Ну так, але це зовсім що иншого. Опришок щось ліпше ніж такий пірат. В инших краях то опришки висока шляхта, ґрафи, князі тощо…
Томе! Тиж завсіди був мені щирим приятелем. Ти мене не виключиш, Томе? Правда, ти не вчиниш мені такої кривди?
— Я не виключив би тебе, Геку, бо я завсіди буду тобі щирим другом, але що скажуть люди? Фе! Се банда Тома Соєра! От якісь обідранці! А се вони так про тебе думатимуть, Геку. А таке слухати ані тобі, ані мені не буде приємно.
Гек замовк і задумався; в його душі кипіла тяжка боротьба. Нарешті сказав:
