положитися, ані покачатися, як схочеться. Томе, мені здається, що вже роки минули, як я спускався по пивничних поруччах. Мусиш іти до церкви, сидіти там просто як патик, і слухати отих нудних проповідей. Навіть мухи не вільно тоді зловити, ані нічого жувати. Ну, а цілу неділю ходити в черевиках! Гей, Томе, чи ти цьому повіриш? Маєш іти обідати, дзвонить дзвінок, маєш іти спати, також дзвінок дзвонить, вставати — дзвінок дзвонить. Все йде так точно, на мінуту. Таж і чорт того не витримає!
Та у всіх людей так заведено, Геку!
— Може, Томе, але мені се байдуже! Я того не годен знести. Завсіди як на мотузку. Се щось страшне, коли кого так опутають. Тай їсти так легко дістається, що воно зовсім не смакує. Хочеш іти на рибу — треба питатися, хочеш іти купатися, питайся. Про кожну дурницю треба питатися, ух як обридло! І говорити мусиш як Бог зна який пан, мало не задавишся. І щіткою їздять тобі по зубах, що мало не вмреш і курити люльки не вільно, ані вівкнути, ані позіхнути, ані протягтися, ані почіхатися при людях, ну, прямо, хоч пропадай!
А вона — крикнув сильно й подразнено — вона цілими днями тільки молиться! Такої жінки я не бачив іще, відколи живу на світі. От почнеться незабаром наука в школі, то й мене булиб туди запакували. Яб там не витримав. А знаєш, Томе, воно зовсім невесело бути багатим. Це не таке гарне, як люди думають. Се лиш праця й мука; смерть краща. А в оцих лахах, в отій паці мені так добре, що я ніколи з ними не розлучуся. Знаєш, Томе, якби не ті прокляті гроші, то й ніхто не подумав би про мене. Слухай, Томе, йди і забери собі й мою половину, і мені десь колись даси кілька центів, але не часто. Бо мені, бачиш, тільки те любо мати, що важко здобути. А тепер іди до вдови і проси, щоби мене облишила; чуєш Томе, зроби се для мене!
