Вдова Дуґляс зложила Гекові гроші в банк на шість відсотків, те саме зробив суддя Течер на просьбу тети Поллі і з Томовими грішми. Обидва хлопці мали величезний прихід — по цілому долярові що дня. А це не жарти. Стільки саме діставав пастор, себто повинен був діставати, але по правді, то не все діставав їх від своїх парохіян. А в ті давні дешеві часи досить було одного доляра на тиждень, щоби заплатити за хлопця хату, харч і школу, а при тому приодіти, а навіть і викупати.
Суддя Течер почав високо цінити Тома. Він казав, що звичайному хлопцеві булоб ніколи не вдалося вивести його дочку з печери. А як Бекі раз дуже довірочно росказала батькові, як то Том раз у школі взяв на себе її провину і приняв за неї належну їй кару, то суддя тим дуже схвилювався. А коли вона намагалася оправдати Томову брехню, через яку посипались різки на його плечі, батько з великим запалом сказав, що це брехня чесна, шляхотна, великодушна, що це брехня, яку не сором записати в історії побіч славнозвісної правдомовности Джорджа Уешінґтона. Бекі здавалося, що вона ніколи не бачила свого батька таким величним і гордим, як тоді, коли говорив ці слова, ходячи по хаті і тупаючи ногою. Вона зараз побігла до Тома і всьо йому росказала.
Суддя Течер був певний, що колись побачить Тома славним правником, або великим славним воїном. Він обіцяв уже подбати о се, щоби Тома приняли в національну військову академію, а потім у високу правничу школу, щоб приготовився до одної або другої карієри, або хочби й до обидвох.
Ставши багатим і вихованцем вдови Дуґляс, Гек Фін опинився нараз у добрім товаристві. Нове життя, в яке його затягли, так його мучило, що він ледве міг терпіти ті муки. Слуги вдови Дуґляс дуже дбали, щоби
