Ніхто не перебивав йому, так цікаво було всім слухати. Як Том скінчив, старий Джонс сказав:
— Я думав, що зроблю сьогодня маленьку несподіванку, а тепер бачу, що моїй несподіванці далеко до Томової. Та я не гніваюся, що Том мене перескочив. Признаю йому це з охотою.
Почислили гроші. Було більше як дванацять тисяч долярів. Ніхто з присутних не бачив разом стільки грошей, хоч були й такі поміж ними, що в них добра було більше як дванацять тисяч долярів.
Багатство, яке так несподівано впало на хлопців, зворушило убоге, маленьке місточко Ст. Петербург. Такі великі гроші, та ще й золотом. Тяжко було добрим людям у це повірити. Ні про що більше не говорили, як тільки про найдений скарб, хвалили хлопців за розум, охали, міркували так, що багатьом горожанам перевернулося в голові. Не остоялася ні одна хата, де „щось страшило“, ні в місточку, ані в окрузі — все розбирали, камінь за каменем, бальку за балькою, відкопували фундаменти й шукали за укритим скарбом, а робили це не тільки хлопці, але й люди дорослі, поважні, розумні, які не звикли були бавитися мріями. Де лиш зявилися Том і Гек, зараз всі їх подивляли, хвалили, не могли на них надивитися. Хлопці не могли собі пригадати, щоби передше хто був зважав на їх слова, а тепер ловили й передавали собі кожне найменше їх слово, як доказ найвищої мудрости. Все, що вони робили або говорили, було розумне й гарне; здавалося, що навіть не вміють так говорити й робити, як инші. Раптом виявилося, що вони й давніше були якісь надзвичайні. Місцева ґазета оголосила життєписи тих двох незвичайних хлопців.
