І так далі, словом, він виявив велику тайну про заслугу Гека і то в спосіб дуже живий, на який міг тільки здобутися. Та це для нікого не було вже несподіванкою і не викликало того щирого здивування, як повинно булоб статися. Сама вдова дуже добре показувала по собі велике здивування і так обсипала Гека словами вдяки і похвали, що бідний хлопець майже забув, як страшно неприємно й ніяково було йому в новому одягові, бо тепер було йому ще гірше, коли всі на нього дивилися й хвалили.
Вдова Дуґляс сказала, що готова Гека взяти під свій дах і виховувати його, а й пізніше забезпечити йому життя, о скільки тільки зможе. Том бачив, що прийшла пора і йому щось сказати:
— Гекові не треба нічого, Гек і так багатий!
Гості тільки з чемности не зареготалися, почувши такі смішні слова. Всі мовчали і всім було неприємно. Том заговорив знову:
— Гек багатий, він має досить грошей. Може ви й не вірите, але він має справді силу грошей… Нема чого сміятися, я вам зараз покажу. Я зараз…
І вибіг з хати. Гості здивовано дивилися то на себе, то на Гека, але тому бідоласі наче язик відняло.
— Сіде, що се з Томом? — спитала налякана тета Поллі. — Ну, й лихо, вже не знаю, що з тим урвителем робити. Я…
І не скінчила.
В хату ввійшов Том, ледве тягнучи два мішки.
— Ось маєте, чи я не казав? Половина тих грошей Гекева, а половина моя!
Гості аж роти пороззявляли і дивилися, витріщивши очі на купу блискучих золотих монет і ніхто слова не міг сказати з великого дива. Потім усі кинулися до Тома розпитуватися. Том сказав, що оповість всьо і оповів. Оповідав довго, але всі слухали цікаво.
