Бен Роджерс, якого глузування він найбільше боявся. Бен підскакував собі весело, значить його серце легке і заміри високі. Він заїдав яблуко і часом щось вигукував та закінчував глибоким: дінґ-донґ-данґ — дінґ-донґ-данґ. Він удавав парохід. Коли наблизився до Тома, почав іти тихіше, зупинився серед вулиці, обернув собою сильно на ліво і повернув смілим кругом до берега. Усе те робив з повагою і гордістю, бож удавав собою не будь що, а самого „Великого Міссурі“, що поринав на девять стіп у воді, а то не жарт. Він був заразом також і пароходом, і капітаном, і дзвінком, усім разом. Стояв на своїм капітанськім містку, видавав прикази і сам виповняв їх.
— Стій! Дзень-дзелень-дзень! Хід кінчився, і пароплав повернув поволі в бічну вуличку. Гальмуй! Тихим ходом! Дзень-дзелень-дзень! Він напружив руки й притис їх до боків. Повертай стерном! Дзень-дзелень-дзень! Чши! чш-чши-и! чши!
Тепер права рука стала зачеркувати великі круги, буцімто крутиться велике в сорок стіп колесо. Лівим боком назад! Дзень-дзелень-дзень. Чши-чш-чши-и-чш! Тепер знову ліва рука почала кружляти.
Ліве колесо гальма! Право, хлопці! Підноси якір! До гори! Дзень-дзелень! Чш-чши-чши! Кидай! Машину припини! Гей, ви там, на бік! Шш-чш-ш! (Се виходить пара).
Том тимчасом завзято мазав паркан, якби не замітив пароплаву. Бен дивився якийсь час на Тома, а потім озвався з насмішкою.
— А що, запрягли до роботи — що!
Том мовчав. Здавалося, що Том приглядається останньому слідові своєї щітки й любується ним мов артист-маляр, потім злегенька ще раз підмазує і вдоволено оглядає своє мистецтво. Бен підступив ще ближче.
