— А що то таке орґії?
— Я й сам не знаю. Але в розбійників все бувають орґії, тому й в нас мусять також бути. А тепер ходім уже Геку, ми й так надто довго тут загаялися. Мабуть вже пізно, бо вже й їсти хочеться. Але попоїмо й закуримо аж у човні.
Незабаром вилізли хлопці і зпоза кущів роззиралися уважно на всі боки, чи не бачить їх хто. Але нігде не було нікого. Вони швидко сіли в човен і почали їсти. Сонце саме вже клонилося до заходу, хлопці понабивали люльки і відчалили від берега. Том веслував і хлопці тихо плили здовж берега, весело балакаючи та пикаючи люльки. Вже добре стемніло, як хлопці пристали до берега.
— Тепер, Геку, сказав Том, — заховаємо скарб у шопі з дровами вдови Дуґляс, а завтра рано прийдемо, почислимо і рівно поділимося. Потім знайдемо собі в лісі якесь безпечне місце і там наш скарб закопаємо. Ти тут посидь спокійно і стережи мішків, а я побіжу за візочком майстра Тайльора. Я швидко буду назад.
Побіг і швиденько вернувся з возиком. Хлопці поклали оба мішки з грішми, накрили якимсь старим дрантям і повезли. Коло хати старого валлійця хлопці пристанули спочити. Тільки що хотіли рушити далі, аж із хати вийшов старий і крикнув:
— Гей, хто там!
— Се ми, Гек і Том Соєр!
— От і добре. Ходіть хлопці скоро за мною, усі ждуть вже на вас і не можуть діждатися. Ну раз-два, я візок вже затягну. О, та не легкий же він. Чого се ви туди напакували? Мабуть цегла або старе заліззя?
— Старе заліззя — відповів коротко Том.
— Я собі се зараз подумав. Ви хлопці марнуєте силу й час, щоби на кілька центів назбирати старого
