— Геку, чуєш?
Гек узявся тепер і собі копати та розпорпувати глину. Докопалися до якихось дощок і зараз витягли їх. Під дошками був вузенький хідничок під скелю. Том зазирнув туди і освічував свічкою, але не міг доглянути кінця хідника. Тоді вліз у вузенький хідничок, що раз-у-раз закручувався в долину. Том ішов крутою дорогою раз в право, раз в ліво, а Гек слідком за ним. Нараз завернув за гострий угол і крикнув:
— О, Господи! Геку, глянь сюди!
Перед ним скринка із скарбом. Вона стояла в малій, чистій комірці, а біля неї порожня бочівочка пороху, пара рушниць у скіряних футералах, дві пари старих черевиків, скіряний пояс і ще дещо, все мокре від крапель води.
— Знайшли, нарешті знайшли! — викрикував радісно Гек, порпаючися руками в золотих, вогких монетах. Аж тепер ми багачі, Томе!
— Я все був певний, Геку, що ми скарб знайдемо. А тепер він уже наш. Навіть вірити сьому не хочеться. Але до діла! Не тратьмо тепер часу! Ану, спробую, чи піднесу сю скринку.
Скринка важила може яких пятьдесять фунтів. Том ледве-ледве підняв її, а щоб нести, не було що й думати.
— Я так і думав собі — сказав Том, — що вона дуже тяжка ще тоді в страшнім домі, як вони несли її вдвох. Добре, що мішки маємо з собою.
Незабаром скарб був уже в мішках і хлопці витягли їх на гору до скелі з хрестом.
— А тепер заберім ще й рушниці і инші річи — сказав Гек.
— Ні, Геку, се лишимо на своїм місці. Се нам придасться, як станемо опришками. В сій печері уладжуватимемо свої орґії. Місце знамените для орґій.
