все так говорить. Давай лиш сюди відро, я скочу по воду… я за хвилинку. Вона й не знатиме, от побачиш!
— Ой, ой Джім боялася дуже. Стара тітка казати, що як Джім білила, голову йому буде відорвати.
— Вона? Таж вона не годна вдарити порядно, хіба ще по голові наперстком стукне, але се не болить. Вона лиш багато говорить і страшить, а се не болить нічого. А, диви, Джіме, я дам тобі за се велику дримбу! Джіме, я дам тобі ще й ту білу кульку!…
Джім завагався.
— Таку кульку, Джіме, та яку чудову кульочку, ану, глянь лише!
— Ой! Тож то гарний кулька! Панич Том! — Джім так страх дуже боялася стара тітка.
Але Джім був також іно немічною людиною. Спокуса була занадто велика. Він поставив відро на землю і простяг руку по кульку. Та не минуло й хвилини, як він чим дуж біг вулицею з відром у руці і з синяком на плечах. А тітка Поллі гордо вертала з побоєвища з патинком у руці і з тріюмфом ув очах.
Одначе завзята Томова праця не трівала довго. Він пригадував собі все, що задумав собі на сей день, і сум його став ще більший. От незабаром надійдуть щасливі хлопці, що сьогодня вільні, підуть в гори, в ліс, купатися, а там так гарно, так любо. Тай ще сміятися та кпити собі будуть з нього, що він мусить тут лишитися і працювати. Вже сама думка про те пекла його вогнем. Він витяг з кишені всі свої скарби і роздивлявся в них. Тут були поломані іграшки, кульки та всякий инший крам. Було там того досить, щоб заміняти працю, але за мало, щоб купити собі бодай пів години волі. Том зітхнув і сховав в кишеню свої скарби. Він утратив всяку надію. В цю тяжку хвилину безнадійности прийшла йому велика, ясна думка. Він жваво вхопив свою щітку і став пильно мазати. Саме тепер зявився оддалік
