людська постать. Видно вже Тома, як він сидячи на ворогові обкладав його кулаками.
— Може вже годі? — кричав Том.
Але хлопець мовчав і силкувався визволити себе, та плакав з гніву й злости.
— Кажи „годі“ — кричав Том і молотив дальше.
Врешті незнайомий пробубонів ледве чутно „годі“. Том пустив його зараз і сказав:
— Тепер будеш уже розумніший, а на другий раз гляди добре, з ким зачіпаєшся.
Незнайомий відійшов, хлипаючи і обтріпуючи пил та грязь з новенького вбрання. Деколи оглядався, затискав грізно кулак і грозив Томові, як тільки ще раз попадеться йому в руки. Том відповідав на це лиш насмішками і пішов щасливий, що подужав ворога. Але тільки Том обернувся спиною, побитий хлопець ухопив камінь, кинув за Томом і влучив його межи плечі, а сам чим дужче кинувся втікати. Том побіг за зрадником аж до його дому, через що дізнався, де він мешкає. Том постояв ще трохи під воротами і викликав ворога вийти, але сей тільки дратував його з вікна й ані в думці було йому виходити. А тут надійшла ще ворогова мати, насварила на Тома, називаючи його злим, злосливим дикуном і прогнала геть. Том пішов собі, підскакуючи і погрожуючи, що ще „паничика“ дістане в руки.
Прийшов до дому вже пізно. Влазячи обережно у вікно, наткнувся на свою тітку, що на нього засілася. Вона як стій завважала стан його одежі і порішила вже невідклично вільну суботу перемінити йому на день кари і тяжкої праці.
Настав суботній ранок, ясний, гарний літній ранок. Навкруги життя й радість. Кожному було весело на душі,
