— Тікай геть!
— Ти сам тікай!
— Ані думаю!
— Я тим менше!
Обидва стояли, виставивши ногу і штовхалися з усієї сили, дивлячися з ненавистю один на одного. Але ні тому, ні тому не пощастилося зіпхнути ворога. Боролися, аж попріли й почервоніли як грань, а тоді відступаючи обережно, помалу розійшлися.
Том каже:
— Ти нікчемний боягуз. Стривай лишень, я скажу свому старшому братові, а він тебе своїм малим пальцем перекине.
— Дуже я боюся твого старшого брата. Мій брат іще більший. Як кине тобою, то так і перекецнешся через паркан. (Обидва великі брати були вигадані).
— Ото наплів!
— Може ти, але не я!
— Том зазначив великим пальцем ноги смугу на землі і сказав:
— Посмій тільки переступити оцю смугу, то так тебе почастую, що й з місця не встанеш!
Незнайомий хлопець швидко переступив смугу і насміхався:
— Ну, то ходиж уже раз сюди, і не перехвалюйся!
— Не дрочи мене! Уважай — ти…!
— Ще нахвалюєшся? Чомуж не йдеш?
— Бо мені не хочеться. Хіба даси два центи.
Чужий хлопець вийняв з кишені два центи і глузуючи, підсунув Томові під ніс.
Том вибив їх йому з руки на землю.
В туж мить качалися вже обидва хлопці по землі, сціпившися як коти, один одного рвали за волосся й одежу, драпали обличчя й носи і вкривали себе пилом та славою. Аж ось із того клубка й куряви виринає
