— Добре, я буду сторожити що ночі, а все инше, то вже зробиш ти сам.
— Добре, зроблю. А ти, як що станеться, прибіжи під нашу хату і замявкай, а як не почую, то кинь піском у шибку, то я певно зараз вибіжу.
— Згода!
— Тепер, Геку, коли буря втихла, я піду до дому. Через кілька годин світатиме. А ти йди туди і стій на сторожі.
— Я тобі вже казав, що піду, не журися! Хочби се трівало й цілий рік, то буду що ночі сторожити. В день спатиму, а в ночі сторожити.
— Гаразд, але де ти будеш спати?
— В шопі Бен Роджерса. Він мені не боронить. І дядько Джек, той неґр старого Роджерса теж мені нічого не каже. Я вже нераз приносив йому воду, він дає мені навіть часом попоїсти, як що йому лишиться. То великий добряга, Томе. Він любить мене, бо я не погорджую ним. Іноді ми навіть разом обідаємо. Але не кажи того нікому, Томе. Як людина страшно голодна, то зробить нераз щось таке, чого звичайно не робить при людях.
— Добре, Геку, ти в день собі спи, я вже тебе не буду турбувати. А як в ночі що небудь зауважиш, то прибіжи до мене і замявкай.
Перша новина, яку почув Том у пятницю рано, була дуже приємна. Суддя Течер вернувся вечером з своєю ріднею до міста. Тепер Том забув і про індійця Джо і про скарб, тільки Бекі зайняла всю увагу хлопця. Він побачив її знов, і вони обоє провели кілька чудових годин у товаристві школярів, граючися в піжмурки
