— Ой, — застогнав Гек.
— Так, він лежав на землі і спав як забитий, розкинувши руки. А око мав перевязане, як тоді.
— Ой, Боже! Щож ти, Томчику тоді зробив? — Говори! Чи він збудився?
— Ні, ані ворухнувся. Мусів бути дуже пяний. Я тільки вхопив свою шмату, тай в ноги.
— Мені й не в голові булаб тоді шмата!
— Тобі, а не мені! Тітка Поллі далаб мені, якби я її згубив!
— Слухай, Томе, а скринку бачив?
— Ой, Геку, я не мав стільки часу. Не бачив ані скринки, ані хреста. Я взагалі нічого не бачив, лиш фляшку і цинову чарку на землі біля індійця Джо. Ага, ще два барильця і ще багато фляшок. Тепер уже знаєш, що в тій кімнаті страшить?
— Як то?
— Горівка страшить, горівка, мій хлопче! А власник належить до Товариства темперенсів. Може то всі темперенси мають таку страшну кімнату!
— Мабуть, що так! І хтоб того сподівався? Слухай, Томе, коли індієць лежить пяний, то тепер найзручніше булоб забрати скарби.
— Ну, то спробуй.
Гек затремтів.
— Ні, ні, не хочу!
— Я також не хочу, Геку. Лиш одна порожня фляшка біля нього, то за мало, Геку. Якби так їх було зо три, то можнаб було спробувати. Настала довга мовчанка. Хлопці задумалися. Потім Том сказав:
— Уважай, Геку! Нема що й зачинати, аж доки певно будемо знати, що Джо нема в хаті! Бо знаєш, дуже страшно! Мусимо що ночі пильнувати, а як побачимо, що він вийшов, тоді скринка вже наша.
