бачить, а навіть коли побачить, то не подумає собі нічого надзвичайного.
— Добре, якщо буде темно, то я може піду за ним. Але ні, ні, боюся. Страшно… ну, та вже спробую.
— За всяку ціну мусиш його пильнувати, Геку. Хлопче, ануж побачить, що з його мести не вийде ніщо і зараз вернеться забрати гроші.
— Правда, Томе, правда! О, я його добре буду пильнувати; даю тобі слово.
— Памятай, Геку! Не заведи і не турбуйся. Я теж не турбуюся.
Вечером Том і Гек були готові. До девятої години вони крутилися біля гостинниці. Один пильнував стежки, а другий не спускав з очей дверей гостинниці. На стежці не було ні живого духа, а дверми не проходив ніхто, що був би подібний до еспанця. Здавалося, що ніч буде темна і Том пішов до дому, умовившися передтим, що коли стемніє, Гек мявкне на нього і тоді підуть разом пробувати ключі. Але ніч була ясна. І Гек покинув сторожити та около півночі ліг спати, то є заліз у порожню бочку з цукру.
У вівторок теж хлопцям не щастило, не пощастило і в середу. Аж у четвер ніч була темна. Том викрався з дому узброєний в стару бляшану ліхтарню своєї тітки та велику шмату, щоби прислонити світло. Сховав ліхтарню в Гекову бочку і почали сторожити. На годину перед північчю зачинили шинок і погасили всюди світла. Ніякий еспанець не показувався. Ніхто не переходив і вузькою стежкою. Усе складалося добре. Ніч була темна, навкруги тихо, тільки часом десь далеко загреміло.
