— Як тебе звати?
— Тобі що до того?
— Я тобі вже покажу, що мені до того!
— Ану, покажи!
— Скажи ще слово, то покажу.
— Ой-йой, як страшно! Ну, то ходи вже раз ближче!
— Овва! Ти собі гадаєш, що ти страх який паничик! Як схочу, то навіть одною рукою так тобі накладу, що знатимеш. Як лиш захочу…!
— Чудово, та чомуж уже не спробуєш, а все лише вихваляєшся?
— Стривай лише! Я тобі покажу! Тільки посмій мене зачепити!
— Чому ні? Таких як ти я не боюся.
— Ах ти малпо! Ти думаєш, що ти хто такий? Агі! Який на ньому капелюх!
— Ну то збий з мене капелюх, як він тобі не до вподоби. Але як це посмієш зробити, заореш носом у землю!
— Брешеш!
— Ти сам брешеш!
— Хвалько, сам боїшся!
— Забирайся відси!
— Стривай лишень, ще слово, а візьму камінь і розібю твою дурну голову.
— Ну певно, ти до того справді здатний!
— Побачиш, що так зроблю.
— Чомуж не робиш зараз? Чогож іще чекаєш? Чому не зробиш? Ага! — боїшся!
— Я нічого не боюся.
— Але боїшся.
— Ні, зовсім не боюся.
— А таки боїшся.
Знову мовчанка. Знову міряють себе очима і крутяться один коло одного. Нараз стали плече об плече. Том каже:
