— Томе! В школі мусіло бути сьогодня досить душно.
— Душненько, тіточко.
— Дуже душно, правда?
— А якже, тіточко.
— А не мав ти охоти піти купатися, Томе?
Том збентежився: чи не догадується вона? Уважно глядів у вічі тітці Поллі, але вони не зраджували нічого. Отже сказав:
— Так, так, трошки, тіточко, а властиво не дуже.
Стара тітка простягнула руку і доторкнулася ковніра Томової сорочки.
— Але тепер тобі не надто горяче, що?
Вона була дуже вдоволена з себе, що зуміла відкрити, чи сорочка в Тома суха і що при тому ніхто й не догадався, що в неї на думці. Але Том догадався, відки вітер віє і дуже зручно запобіг дальшим питанням.
— Кількох із нас підставляли голови під помпу. Моє волосся ще й досі мокре. Ану, подивися!
Тітці Поллі стало прикро, що не доглянула того доказу вини. Але нагло засяла в неї думка:
— То ти, Томе, не потребував відіймати свого ковніра, який я міцно пришила тобі до сорочки, щоб міг омочити голову під помпою. Ану розстебни жакетик!
З Томового обличчя зник відразу весь неспокій. Він швидко розстебнув жакетик. Ковнір був міцно пришитий.
— Ну й дивіться! А бодай же тебе! А я булаб присягла, що ти пустував і бігав купатися. Ну, то гарно. Тобі ведеться на сей раз як попареному котові; ти ліпший ніж виглядаєш — але тільки на сей раз, Томе, тільки тепер.
Їй було трохи жаль, що вся її дипльоматія на ніщо здалася, алеж і тішилася, що Том бодай сей раз був послушний.
Та Сід сказав:
