При вечері якось не клеїлася розмова. Хлопці були мовчазні й сумні, а коли Гек набив люльку і хотів і їх погостити, то подякували, говорячи, що почувають себе нездорово, мабуть зїли на обід щось таке, що їм пошкодило.
Опівночі Джо прокинувся і розбудив товаришів. Було страшно душно; всюди панувала тишина, що віщувала тучу. Хлопці пригорнулися до себе біля ватри, хоч тяжка духота майже душила їх. Вони сиділи тихо й мовчки, ждучи, що то буде. Довкола чорна ніч, тільки ватра блищала. Нараз мигнув тремтючий блиск, на мить освітив зелене листя і погас. Потім блиснуло вдруге, вже сильніше — втретє. Потім якби тихий стогін покотився понад лісом. Хлопці почули, ніби чийсь подих торкнувся їх лиця і вони здрігнулися думаючи, що се дух ночі перелетів над ними. Знову стало тихо. Нараз ясно блиснуло, у лісі стало як у день, видно було всяку травинку і — перелякані бліді обличчя. Загуркотів глухий грім і покотився кудись далеко. Повіяв холодний вітер, зашестів листям дерев і розвіяв попіл ватри. Знов ясна блискавка освітила ліс і загреміло так, немов верхи дерев валилися на голови переляканих хлопців. З невимовною трівогою тулилися хлопці до себе. І знову запанувала темна ніч. Великі, тяжкі краплі дощу зашелестіли в листю.
— Живо, хлопці в шатро! — скрикнув Том.
Вони схопилися й побігли, шпотаючися на корінню та дикому винограді — кожний в инший бік. Буря гуділа, а з нею гудів цілий ліс. Раз-у-раз блискало й греміло. Струями лився дощ. Хлопці накликували себе, але рев бурі і гуркіт громів глушили дитячі голоси. Вкінці перелякані й промоклі найшли своє шатро, свій захист. Ще
