складався з риб і яєць, Том заявив, що хоче зараз таки навчитися курити. Джо і собі докинув, що й він хоче. Отже Гек змайстрував ще дві люльки і набив їх тютюном. Оба новики–курці нічого иншого ніколи не курили, як лиш „цигара“ з виноградного листя, але ті дуже пекли в язик, та й це не було мужеське курення.
Вони простяглися на землі, спершися на лікоть і взялися — але не дуже відважно — пакати. Дим зовсім їм не смакував і вони раз-у-раз кашляли, але Том все таки сказав:
— Е, та се зовсім ніяка штука. Якби я був се скорше знав, то вже давно був би навчився.
— І я — озвався Джо, — се так, як би й ніщо.
— Нераз, бувало, дивлячися, як хто курив, я думав собі: ах, якби я хотів уміти курити. Але я ніколи й не гадав, що так легко зумію, — сказав Том.
— Так і я, — сказав Джо. Чи раз я говорив тобі, Геку? Правда, що говорив?!
— Так, може бути.
— Ну й я, — сказав Том. — Принайменше сто разів. Пригадуєш собі, Геку, тоді, коло різниці. Там були ще Боб і Джонні і Джеф також. Я тоді казав… памятаєш, Геку?
— Ага, вже знаю, — сказав Гек, — се було саме того дня, коли я загубив свою білу кульку, — або може день перед тим.
— А видиш, — сказав Том, — Гек пригадує собі.
— Мені здається, що таку люльку я міг би курити цілий день, додав Джо, від неї мені не робиться зле.
— О, і мені ні, — перебив Том, я міг би курити що дня. Але Джеф Течер певно не міг би.
— Джеф Течер! Ой, ой, той потягнув би двічі і вже пропав! Хай лиш спробує, то побачимо!
