трівожило й те, що Гек пильно дивився на те, що робить Джо і зловісно мовчав. Не попрощавшися, зійшов Джо в притоку і пішов у брід до берега Ілінойса. В Тома завмерло серце. Він глянув на Гека. Той не міг витримати його допитливого погляду і спустив очі.
— Я також піду, Томе — почав несміливо. — Вже й перше було нудно, а тепер буде ще гірше. Ходи, Томе, підемо!
— Я не піду. Як хочеш, іди собі! Я лишуся сам!
— Я… я думаю, що піду!
— Біжи! Хтож тебе держить?
Гек почав збирати свої маєтки і говорив:
— Томе, ходи й ти з нами! Поміркуй гарненько. Ми підождемо тебе на березі!
— Ну, то ждіть собі до судного дня!
Гек пішов засмучений, а Том стояв і дивився за ним у слід. Страх, як йому хотілося скинути з серця гордощі й піти за ними. Він сподівався, що хлопці спиняться, але вони йшли вперед, навіть не озираючися. Том почув, як пусто й самітно стало нараз довкола нього! Він переміг свої гордощі і кинувся навздогінці за ними, кричучи з усієї сили:
— Підождіть! Підождіть! Маю вам щось сказати!
Хлопці пристанули й оглянулися. Том здогонивши їх, виявив їм свою тайну. Вони слухали спершу нерадо, але коли здогадалися, куди він прямує, аж завищали з радощів.
— Ото гарно буде! Якби ти був скорше сказав, то ми й не думалиб втікати. Том щось там вигадував, чому досі не сказав, а по правді боявся, що навіть тайний плян не зможе довго задержати їх на острові, і тому мовчав досі, аж вже надто скрутно стало.
Хлопці вернули веселі назад на остров і почали бавитися, розмовляючи увесь час про чудовий Томів плян і дивуючися його ґеніяльности. По смачному обіді, що
