— Заложуся, хлопці, що на сім острові були вже пірати перед нами. Ходім, добре пошукаймо, а певно знайдемо закопаний скарб. А що буде, хлопці, як знайдемо спорохнявілу скриню повну золота і срібла, га?!
Але тим одушевлення не викликав і жаден словом не відізвався. Том ще щось цікаве вигадував, але дарма. Джо сидів, порпав патиком у піску і був дуже сумний, похмурий. Нарешті промовив відважно:
— Хлопці, киньмо вже раз те все. Я хочу до дому. Тут так пусто!
— Ах, Джо — заспокоював його Том. — за хвилю скажеш інакше. Подумай лишень, як гарно тут ловити рибу.
— Не хочу риби. Я хочу до дому!
— Але Джо, де ти так гарно поплаваєш, як тут?
— Мені й не в голові плавати. Що за приємність плавати, коли ніхто не забороняє. Я йду до дому, а ви, як собі хочете!
— Ото наплів! Дитиночка до мамунці хоче, так?!
— Так, знай, що хочу! І ти хотів би так само, якби мав її. І ти така дитинка як я. Джо почав хлипати.
— Добре, нехай маленький плаксій іде собі до мамунці. Правда, Геку, хай біднятко йде собі з Богом. А нам і тут добре. Правда, Геку? Ми зістанемося оба?
Гек ледве промимрив:
— А-га!
— І говорити з тобою не варта, щоб ти знав! — скрикнук Джо і став одягатися.
— То й не говори, — згірдливо відповів Том. Ми без тебе обійдемося. Забирайся до дому, щоб було з кого сміятися. О, добрий з тебе пірат! Гек і я вже не дітваки. Ми зістанемося тут, правда, Геку? Нехай він собі йде. Ми без нього обійдемося.
Але Том був дуже неспокійний, а коли побачив, що Джо мовчки одягається, став ще неспокійніший. Його
