Цю сторінку схвалено
Десь поїхав ти, козаче?
Темно, тихо і страшненько.
Часом лиш ворон закряче,
Закряче сумненько.
* * *
Чи то вірли крильми б'ються?
Чи зірки сіяють?
Ні!.. то козак з врагом труться,
Мечами блискають.
Та вже татар утомився,
К землі сильно вдарен пав…
Ще раз двигся, роз'ярився
І дівчині необачній
Головоньку з плеча зняв.
І кинувся, мов звір лютий,
Козак сильний на врага,
Грудь розколов, щоб добути
Серце диве[1] татара.
Завіз сестру до домоньку,
Поховав ю у садочку,
Посадив над нев руточку,
А в головах калиноньку.
Сам затужив та й заплакав
Та й стався сумненьким,
- ↑ Диве — дике.