вати й оспівати героїку національно-визвольної боротьби, прославити мужність і силу її учасників і керівників. Його вірші — не просто історичні картини; чуйне вухо читача ловило в них гарячий сучасний підтекст.
Націоналістичні критики, фальшиво тлумачачи твори Шашкевича на історичні теми, зображували його ворогом поляків, прислужником габсбурзької монархії. Майстри фальсифікації і наклепів, вони намагались знайти собі підпору у поезії Шашкевича і для цього перекручували її зміст.
Звернення до історичної тематики було для Шашкевича своєрідним засобом відгукнутись на думи сучасників, виявити своє ставлення до подій доби. В умовах гніту австрійської монархії, польської шляхти та їхніх українських прислужників, які намагались всіляко віддалити Галичину від України, від братньої Росії, поет нагадував, що український народ єдиний, що з давніх часів з-над Дніпра ішла допомога людям Галичини, що є віковічні традиції спільної визвольної боротьби. Все це збуджувало волелюбні прагнення в народі для боротьби проти поневолювачів на західноукраїнських землях, посилювало сподівання на допомогу з України і впевненість в перемозі.
Не був Шашкевич і ворогом поляків, як це вигадували націоналісти. Він гостро виступав проти гніту і зазіхань польської шляхти, але ніде не виявив ворожості до польського чи іншого народу. Адже Шашкевич був близький до демократичних кіл польського визвольного руху, обертався в їх середовищі.
Ідейні мотиви і спрямованість творів Шашкевича на історичні теми властиві і його особистій ліриці.
