церковного авторитету. Це вже було діло сміле та й неабияк сміле на свій час».
Далі Франко зазначав, що «Русалка» наважилась виступити проти тодішнього панівного «авторитету» політичного і соціального, під яким мучився народ. «Русалка», писав він, проголосила дружбу свобідних слов'янських народів і протиставила її меттерніхівському абсолютизму. «Русалка» ввела в літературу мову і пісні того народу, який між освіченими панами вважається худобою, не чоловіком.
Іван Франко писав, що в тогочасних умовах «годі було руським письменникам тодішнім, а ще до того так стісненим різними авторитетами, як були видавці «Русалки», підносити сміло і ясно голос про право народу та про гніт його і пониження: на це в них не стало було б сили, а може, і вмілості. Вже й те, що вони зробили, єднає їм повне право до нашої подяки… Ціла «Русалка» — це немов один неясний порив чуття людського серед загального затупіння та одичання. Це її найбільша, найреволюційніша риса. Чуття — і панщина! Задума — і всесторонній притиск! Теплі братолюбні поривання — і холодна, мертвяча доля народу!»[1]
«Русалка Дністровая» викликала схвальні відгуки і на Україні. По-дружньому привітав вихід «Русалки Дністрової» М. Максимович, який відстоював думку, що жива література в Галичині може розквітнути лише за умови звернення її до життя народу і творення народною мовою.
В 1837 році М. Шашкевич закінчив семінарію,
- ↑ І. Франко, Критичні письма о галицькій інтелігенції, «Молот», Львів, 1878, стор. 91—93.
