Церковна уніатська верхівка намагалась в дусі політики австрійської влади, Ватікану і польської шляхти відвернути семінаристів від усього народного. В семінарії майже не було чути української мови, до неї ставились зневажливо. На офіціальних зібраннях промови виголошувались латинською, німецькою чи польською мовами. Навіть лекції читались польською мовою. Поміж собою семінаристи говорили звичайно по-польськи. Порушуючи це правило, Шашкевич і його товариші розмовляли, виступали й писали українською мовою. За це реакційно настроєні семінаристи, виявляючи своє презирство до всього українського, «русинського» (бо ж «хлопське»), назвали Шашкевича та його друзів «руською трійцею». Молоді поборники української культури і мови не відкинули цієї назви.
Відстоювання української народної мови було в цей час суспільно-важливою справою. Експлуататорські класи українського суспільства з презирством ставились до неї, самі користувалися німецькою та польською мовами. Міщанство і уніатські попи теж говорили майже виключно по-польськи.
Подібні тенденції виявлялись і в літературі. Висувались вимоги, щоб українське письменство загалом перевести на польський алфавіт. Все це робилося з метою відірвати українське населення Галичини від єдинокровного українського народу, від Росії. Народні маси Галичини чинили опір цій реакційній політиці. Народ зберігав свою мову, усну поетичну творчість; завдяки цьому, а також пам'яті про історичні традиції він постійно відчував свою спільність з Україною, з російськими братами. Питання боротьби за збереження української мови й утвердження її прав як мови літературної перерос-
