денаціоналізації українського населення, яка проводилась владою, шляхтою та церквою.
В той же час Шашкевич клопотався про відновлення його в семінарії, щоб закінчити офіціальну освіту і одержати посаду. Це викликалось потребою мати якісь засоби існування, тим більше, що здоров'я Шашкевича гіршало. Лише в грудні 1832 року йому після майже трирічної перерви було дозволено продовжувати навчання в семінарії, але екстерном.
Повернувшись у духовну школу, Шашкевич не припиняв самоосвіти і діяв ще з більшим запалом та рішучістю. Він потоваришував з Яковом Головацьким і Іваном Вагилевичем. А згодом довкола Шашкевича створився гурток студентської молоді, яка не задовольнялася схоластичним навчанням, не мирилася з тогочасними порядками і шукала шляхів корисної громадської і культурної праці на користь народові. Крім Я. Головацького та І. Вагилевича, до гуртка належали Г. Ількевич, М. Кульчицький, І. Головацький, М. Минчакевич та інші. Усіх їх єднало прагнення вивчати українську та інші слов'янські мови, збирати народну творчість, самим говорити й писати народною мовою, відстоювати її право як мови літературної. Друзі Шашкевича з щирою симпатією ставились до народу, але чіткої політичної програми не мали. Деякі з них були зв'язані з польським визвольним рухом. Слід, проте, зазначити, що між членами гуртка не було одностайності, особливо в суспільно-політичних питаннях. Більш прогресивні погляди висловлював М. Шашкевич. Він визначав для гуртка широкі громадсько-культурні завдання і запалював до роботи.
