Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/71

Цю сторінку схвалено

лиця і заливає гостям очі та й заваджає їм їсти й пити.

У віконниці вдарили, як груда, мужицькі голоси хропаві.

Здриглася у вуглах хата.

Як командант зачув зперед вікон коляду, обрушився дуже і кинувся до постерункового:

— А то по якому? то ж я всему селу заказав колядувати, лиш одному Казикові Тшецєцкому дав позвоління.

— Сповнився розказ пана команданта — каже постерунковий.

— А то що?

— То, що чуєте.

— То ж то не Казиків голос, та й коляда не наша.

— Є там і Казик межи ними, бо Іван Гавриш зробив з ним спілку. Я здибав їх уже у війта, що так само дивувся, як пан комендант. Я до них з карабіном, а Казик мені ваше позвоління перед очі тиць: не важся — каже — ти хлопів арештувати, бо то мої спільники, — я вистарав позвоління, а вони мають колядувати, то буде і мені і їм дижма. — Читаю, його правда.

— А то раз гунцвот — добріючи дивується командант.

Побережник мішається несміло до тої бесіди:

— Бо то, прошу пане коменданте, тот Казик Тшелєцкі непривишний навіть до такої роботи, єк коляда. Він таки ше за Австрії, єк був у нас шевцем, то робити ані

70