їм гори порозсувались, аби їм тюрми порозтворялись”
Колядники співають під сліпими вікнами, бо побережник примкнув усі віконниці, заки сів із гостями по-конець стола.
Однак через шпари продирається світло і ловить срібний віддих колядників та й грається з колядою, морозом посрібленою.
Хату розпирає така тепління, шо шандарі порозпинали свої кабати, а вусатий побережник верг свій киптарик лиш наопашки та й хусточкою з червоного лиця піт собі обтирає.
Побережничка порозкладала на дубовім столі усі страви та й усі пугарі поналивала. Але поклала під скатерть забагато сіна та й пугарі хитаються і розливаються а шандарі віщують з того господарям щастя.
Поборежник веселить своє лисяче лице і приповідає:
— Ше ця хата не гостина таких файних та пишних та путерних гостей. Ше ці миски і полумиски не тримали страву перед такими делікатними та черлененькими губками, а ті пугарі ше не здоровкалися в таких біленьких та пухкеньких ручках панцких.
— Ану-ко поживайте, ану-ко досягайте, мої дорогі та золоті гості, наставники годні!
Із страв бє пара на шандарські точені
69
