Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/62

Цю сторінку схвалено

ресажу, шоби ти там межи Прушковскими цвила їм і мені на славу!…

— А моя шо йому відповіла?

— У личко червоніла і сміяласи.

„Дес та смучя мельничка серед села сидит та й усе чує, та й знає”
.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
1

Іванів вівчар Дмитро приніс овечий подій у стаю і божився, що зараз дістане від свого ґазди тютюну повну люльку, бо має йому щось важне сказати.

Шепитарюк став його про тоту важніть допитуватись, але вівчар не пускав з себе пари, доки не учув у жмені маркотку[1]. Тоді розповів він ґазді, що у явірнику здибав його тот низький, кривоустий зеленюк-ревізор і казав ґазді переказати, що його ґаздиня робить завтра за його дєдю обід і хоче, аби її ґазда цієї ночі збіг у село до хати. Та й казав, аби ґазда переходив хітарь[2] Копилашевим плаєм, а він сам там буде на варті і ґазду миром перепустить через Черемош.

Шепетарюк ніби сварив вівчаря за то-то, що його здурив і за-дурно вигулив[3] жменю тютюну, але в середині був вдоволений, бо під вагою тої новини рішився поїхати конем до своєї ґаздині і відсвяткувати свого та й дядевого патрона обідом і помиками за дєдеву душу, аби дєдя і сього року знав на тім світі, що доброго сина та

61

  1. Маркотка — махорка, рід тютюну.
  2. Хітарь, хитарь — границя.
  3. Вигулити — видобути.