ресажу, шоби ти там межи Прушковскими цвила їм і мені на славу!…
— А моя шо йому відповіла?
— У личко червоніла і сміяласи.
„Дес та смучя мельничка серед села сидит та й усе чує, та й знає”.
|
Іванів вівчар Дмитро приніс овечий подій у стаю і божився, що зараз дістане від свого ґазди тютюну повну люльку, бо має йому щось важне сказати.
Шепитарюк став його про тоту важніть допитуватись, але вівчар не пускав з себе пари, доки не учув у жмені маркотку[1]. Тоді розповів він ґазді, що у явірнику здибав його тот низький, кривоустий зеленюк-ревізор і казав ґазді переказати, що його ґаздиня робить завтра за його дєдю обід і хоче, аби її ґазда цієї ночі збіг у село до хати. Та й казав, аби ґазда переходив хітарь[2] Копилашевим плаєм, а він сам там буде на варті і ґазду миром перепустить через Черемош.
Шепетарюк ніби сварив вівчаря за то-то, що його здурив і за-дурно вигулив[3] жменю тютюну, але в середині був вдоволений, бо під вагою тої новини рішився поїхати конем до своєї ґаздині і відсвяткувати свого та й дядевого патрона обідом і помиками за дєдеву душу, аби дєдя і сього року знав на тім світі, що доброго сина та
61