Бадіки обернулися на-бік і стали шпортати пальцями у своїх ременях, а їх заступник узяв низенького бадіку попід паху набік і пошепки учив його, що треба робити.
А як адвокат, огляючися назад себе, скінчив свою науки і прощався з бадіками, то у жмені низенького бадіки узбиралося дванадцять десяточок і всім бадікам засвітилися очі, коли за низеньким своїм товаришем входили у директорську канцелярію, а директор, похилений над столиком, щось собі писав і не вигоняв їх з порога.
Низенький бадіка підійшов до директора і, кладучи зібрані гроші на стіл, повістував, що вони ті гроші найшли у суді на підлозі і їх підоймили та й віддають там, де вони належуть.
Директор не звертає на це уваги й пише дальше, а бадіки почали покашлювати й підганяти очима свого низенького товариша, щоби все сказав.
Низенький бадіка укладається як до Отченашу і зачинає від самого початку:
— Будьте нам забашні, директорю наш панцкий, презусе[1] наш дорогенький!
— Спадайте на рани, не збавляйте нас божої весни й прийміт нас до того смучого криміналу, най ми цими слотами та фуфелами[2] свою кару відбудемо, заки земля божя осушитси та й нагрієси.
Директор наче прокинувся з просоння.
56