Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/56

Цю сторінку схвалено

глушив поздоровлення, яке адвокат вислав за директором.

Бадіки лишилися під дверми, а їх правний заступець, усміхаючись, увійшов у директорську канцелярію.

Чути бесіду, чути сміх, а відтак хвилька тиші.

— Справа є дуже тяжка, бо є переповнення, бо таких, як ви, є багато, а всім не можна догодити, бо місця нема. Але я бачу, що директор радби мені пійти на руку і зробити тоту ласку, аби ви дурно домів не вертали — але цієї ночі такса пішла вгору, бо хлопів налізло як трави та листу.

Бадіки споважніли.

— Ба, чу дуже підскочила?

— Вже удвоє.

— Преч-би-си казало!

— І то ще не похочує!

— Варе?

— Клянуся на свої діти!

— Лишіт, ми вам віримо!

— Бо то, знаєте, кожний хоче жити…

— Знаємо, пане, ще й єк знаємо!

— Та й знаєте, панове ґазди, що тото властиво не вільно…

— А ви до чого пан?

— Я до параґрафів.

— Ей, говоріт свеї, шо нам не вілно, то вам таки вілно.

— Ні, і мені того не вільно, бо я ваш чоловік. Але ви зложіть між собою по десяточці оцему низенькому ґазді до рук, а я зараз навчу, як він має ці гроші давати.

 

55