в колешні, рубачів бутинами[1], ґаздів у дорозі, птаху на смереці, кленів[2] у воді.
Тоті розварені сніги леда день спливуть у бистрець[3] і втечуть у море, а на їх місці зазеленіють левади й луки, та й прикличуть зозулю, аби бадіків щастям дурила.
Але ще не знати, де тота зозуля бадіків застане, звідки вона їх буде закликати, аби йшли весну веснувати.
Цим бадіки найдужче зажурені.
Адвокат добре обдивився, розпитав бадіків, якої ради шукають, розперся у кріслі і сховав свою платню до шухляди.
— Ви, каже, ґазди такі дурні, як оті вівці ваші, що ви їх доїте і вовну з них собі обстригаєте, а вони голі й голодні бігаються за вами услід і ще блеють за вами.
— Ми люди робітні, пане, ми весни шкодуємо.
— То вам весна принесе, коли у вас землі обмаль?
— Станемо дес у дворі на роботу, але весни не змарнуємо.
— Двори мають своїх, вами не требують.
— То будемо у долівських ґаздів спілки брати.
— То такі самі голаки, як ви.
52
