ку польського »панування«. На українське гірське село, що ще не отряслося з наслідків світової війни, наїхали польські »володарі«: поліцаї з комендантом постерунку на чолі, погранична сторожа, польський ксьондз, польський учитель, а до спілки взяли собі місцевого жида, як конфідента. Все це люди без найменшої моралі, як і в приватному так і в суспільному житті. Всі вони хотять наживитися чужим добром, в тому випадкові добром українського селянина, наживитися за за всяку ціну, навіть не лякаючись поповняти злочини. Впрочім усі злочини польських »панів« супроти українських селян були в Польщі безкарні.
Коли ж наприклад український священик лише словами заохотив своїх парохіян до національної єдности, то його з місця за те арештували (новеля »Гей на Івана — гей на Купала«). Так само арештували й суворо карали усіх інших діячів (»Писанки«, »Ласка«).
Та все ж таки не попадало українське село в зневіру. Росло нове покоління, що мало повести далі працю батьків — аж до остаточного визволення (»Писанки«).
Всі прегарні оповідання Черемшини надихані глибокою життєвою правдою. Впливали на те передовсім дві обставини: великий талант автора й те, що він брав теми до своїх новель з життя. Як адвокат, часто боронив українських діячів перед польськими судами.
Писав Черемшина гарною, милозвучною мовою, немов поезії. Розмови селян подавав у гуцульському говорі так, як у горах говорять. З уваваги на те менше зрозумілі слова скрізь пояснено.
4
