Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/49

Цю сторінку схвалено

— Та за шо, хло', єї катують?

— За це саме, за шо дєдю убили.

— Варе?

— Кажуть, шо адіт, за тоту Україну.

— Отто їх у горлі давить.

На Мокановій тварі запалився черлений вогник.

— Ба, шо ти, душко, принесла своїй нени?

— Аді: писаночки красні.

Дівчина відкрила кошелик, а з середини як зірочки усміхнулися до бадіків писаночки писані, такі гей живі очі…

— Ій-га, то ти, казати, таки увес великдень нени справила?

— Буде й нени, буде й баґнетникам[1] простибі за тото, шо передадут нени.

— Та й така мала удаєш писати?

— Я і вам по кошилекови повиписую, вуєчки добрі та пишні, лиш аби-сте хоть сегодни увечір, хоть завтра, запалили у ліщинах над Прутцем вогонь за дєдєву душу.

Бадіки прирікали, що з радної душі запалять вогонь за її дєдю зараз, як лиш до дому прийдуть, аби всі гори знали, що Паладнюкова память сяє.

Дівчина цілувала бадікам руки і божилися, що їх нагилив[2] її Біг. А ще не доступила до Мокана, як він уже гладив її біляву головку і ввесь палав із радости:

— Рости велика — повторили бадіки-свідки і забували за полуденок.

 

48

  1. Багнетних — жовнір.
  2. Нагилити — наднести, зіслати.