брий лиш печений і солений… Таким цапам траба України? Смоли їм у горло, ше й обухом у голову. Ти сироти за нього жінку та діти, а він з тебе кров хоче пити. То нарід? То гаддє сорокате!
Ті Романові кудлаті думки поплескав разом з головою його сивенький довгоногий адвокат, що подогонив його, протиснувся проміж свідків і вмовляв у нього, що має велике щастя, що дістав тільки рік криміналу, бо за таку провину параґраф пише найменше пять літ тюрми.
Коли Роман на це нічого не відповідав, адвокат був певний, що він вірить тому свому щастю і, кладучи йому руку під паху, допоминався:
— Треба буде мені ще соточку доплатити, бо самі видите, що я собі коло вас три дні збавив, а кара маленька!
Свідки посміхнулися з маленької кари, а адвокат відповів усмішкою і подався у бік.
Виглядав як підпилений ясінь.
Його подовгаста твар викривилася під надстриженим вусом, а сині очі потапали в долину, гейби не хотіли дивитися на тоті сірі мури, на тоту узброєну варту, на тих облесних і ненаситних свідків.
Вийшов з брами і оглянувся, як пострілена птаха оглядається в сторону свого вбивця.
Такий великий, камінний цей мур, що очі його не завтякають[1] обізріти. Сам ка-
- ↑ Завтякати — мати змогу, засягнути.
46
