Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/43

Цю сторінку схвалено

та й поточилася, та й упала на дорогу і в порохах згасла.

Птаха з ґруня на ґрунь перелетіла, а ворони на дзвіницю сіли і закрякали.

Заяці і сарнюки поховалися у темних ярах, а медведі у своїх леговищах тільки очі розжмурили і позівали.

Пяна заля упрівала і реготалася, а учитель вийшов до їмостей і вимахуючи рукамі, заспівав в їх честь пяним голосом:

Верховино, світку ти наш,
Гей як у тебе тут мило!
Як ігри вод пливе тут час
Свобідно — шумно — весело!

Їмості гладили учителя по голові і вторували:

Свобідно — шумно — весело!

А верхи гір переспівували:

Свобідно — шумно — весело!



42