Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/40

Цю сторінку схвалено

— Буде їх вітчим збиткувати.

— Я не дам, не бійси!

— Дєдику мій добрий!

— Синку мій загніваний!

— Підіт дєдику у місто до нотара і скасуйте тот тестамент та здійміть грунт із невістки та й перепишіть землю на хлопців.

— Так кажеш, синку?

— Так кажу, дєдику, бо ваша свічка догарає!

— А не буде гріху за невістку?

— Ні, бо вона не неня своїм дітям.

— Мику'!

— ?

— А де ти Мику'!

Дід протирав очі і допитувався, де подівся його Микола, але син не відзивався. Кріз сосни свитало напротив діда небо, а на ліщині рипів деркач і будив діда із усієї сили. Дід розглядається, а він лежить на сіні на помостині, а воза та й коней нема! Встає та й перешукує подвіря, а коней та й воза нема! Йде в залю мельдувати їмостям, а розтанцьована заля у сміх.

— А ви чого заснули, діду — дорікає злісний.

— А ви не знали, що за рікою волоскі злодїї гуляють — протинає учитель.

Вибігають розпалені їмості й сварят діда та й посилають зеленюків над ріку дідової шкоди шукати.

Зеленюки вертають голіруч і розповідають, що слід веде над саму ріку до броду

39