Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/33

Цю сторінку схвалено

нусь здоровлям моєї жінки, що завтра маю платити вексель на тисячу долярів, а звідки їх взяти?

Війт потвердив той Зельманів клопіт, а імості крізь сміх бідкалися над Зельмановою скрутою і потішали його, що його голова і зпід землі роздобуде ще не одну тисячку долярів.

— До милого побачення, пане Зельман, і ви, пане комісар!

— Честь паням ласкавим, падаю до ніжок, найнижчий слуга!

Дід Орфенюк тріснув батогом і коні побігли, а їмості проклинали Зельмана за того, що тільки багацтва має, та й ще платнею конфідента не гордує і хотів би, щоби вони його ізза бідноти жалували.

Сонечко викупалося у ріці й сіло собі на Ґорґанах на смеречині, та й заглядало їмостям у личко попід парасольки, та й скоботало їх на голих грудях, та й ручках голих.

Смеречина шуміла легоньким шумом і нашіптувала їмостям, що цієї ночі буде їх любість обіймати і на ручках заколисувати і над личком лебедіти.

Верхи гір прижмурювали під сонцем свої великі очі і слідкували, куди їмості їдуть такі веселі, та й усміхнені, та й красно убрані.

Віз клекотів під їмостямі як деревлянний млин під лотоками.

Їмості кидають навперед себе з воза на дорогу довгі і крилаті тіні, які лучаться

32