Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/32

Цю сторінку схвалено

ман божився, що не знає, бо перед двома неділями вислав свою жінку до Марієнбаду, того самого дня, коли війт вислав свою жінку до Криниці на купелі боровинові.

— Ну, то ви заглянете до нас, пане Зельман?

— Ого, я вже своє відтанцював, ми цеї ночі разом з війтом маємо тяжку службу.

— Та ж ви стільки богато полонин маєте і ще вам хочется при жандармерії служити?

— Полонини не мої — ласкаві пані — лиш божі, а їсти хочеться що дня — то хто постарає, як не моя голова?

— А ті глухі ліси на Кітелівці, то не ваші?

— Яка мені з них користь? Ліс треба сто років кохати, а де-ж я тілько буду жити?

— А тартак не ваш?

— Тартак їсть дерево та й мене їсть!

— А ваш шинк нічого не приносить?

— Той шинк бере мені життя. Хлопи перепачковують собі нічма румунку[1] через ріку і не дивляться на мою коршму, а зеленюки[2] мають горівки стільки, що можуть у ній купатися, а ти, Зельмане, плати, небоже, скарбові патент і податки, і лови мухи як який павук!

— Який же ви бідний, пане Зельман!

— Ласкаві пані насміваються, а я кля-

——————
  1. Румунка — горівка.
  2. Зеленюк — пограничний сторож, Ч. Назва від зеленого однострою.

31