Сторінка:Марко Черемшина. Верховина і інші оповідання (Краків, 1940).djvu/28

Цю сторінку схвалено

— Ей, то-ж-то кортить мене скупатися, Рузю!

— А біжутерія і шовкова сукня — шо́?

— Овва!

— Та чи ти здуріла, Маню?

— Длячого, Рузю?

— Бо хто ж забагає купатися, коли на баль їде? Прецінь від води тіло стягається і синіє, а під очима виступають круги і на личку показуються курячі лабки. Фе, Маню!

— А я однако пішла б зараз та й скупалася б!

— Видко, що ти з села, а не з міста!

— А ти не з села, Рузю?

— Але у моїм селі є дідич, а у твоїм самі хлопи, та й тому ти така дика.

— То правда, що я у дідичів не служила, так як ти, Рузю, але до того доктора, де я була, приходили різні пани, ше більші як дідич.

— П-с-т! — дикунко, най дід не чує!

Напроти на скруті гостинця вибігла згорда неначе прямо із ліса бричка й високі сиві коні в золоченій упряжі, а за бричкою підбігав візок людей повен.

— Ба, хто то їде, Рузю?

— Не пізнаєш? То Зельманові коні, — от і він сам сидить у бричці із своєю рудою бородою, а біля нього то присланий новий війт щось йому розповідає.

— А у візок ззаду кого він наметав стільки?

— Божка його знає!

— Вже нас пізнав Зельман, вже кла-

27