де пяний розуміє, що краса, а що погане? З тою злісною маю я то само, що ти голубко з тою професоровою. Ти гадаєш, що твій Ясь пішов в школу реліґії вчити, а він пішов з професоровою набуватись в її спальню!
— Не гніви Бога, Рузю!
— Через що, Маню?
— Бо прецінь і ти любиш відвагу злісного, так як я люблю спів учителя та й кривди нема з нас нікому. Я сама кажу свому Ясеві, що докі він не покине жінки учителя, доти я не прожену від себе учителя, — а Ясь мені каже, що за ту правдомовність він мене ще більше любить, а вчительку тільки дурить.
— А мій ніби не дурить злісну?
— Може дурить, а може знає про злісного, та й клин клином вибиває!
— Що про злісного знає?
— Що ти його любиш!
— Вибач, Маню, я його?
— Може ні?
— Ні, ні — то він мене, він гине за мною!
— То він не любас[1] тобі?
— Любас, але із люби́ до мене.
— А на цю забаву не він тебе запросив?
— Він, але і тебе просив.
— А мене задля кого, Рузю?
— Задля твого учителя, того чорногривого любаса твого. Може брешу, Маню?
- ↑ Любас, любаска — любовник, коханка, Ч.
21
