Дід підійшов до присяжного, поплескав його по плечу, приязно усміхнувся зпід сивавого, пристриженого вуса і допитувався уперто, куда паничі потребують підводи, аби знав, кілько паші брати.
Присяжний споглядав в долину і кидаючи зором на паничів, клав пальці на губи та й давав дідові знати, що йому не вільно нічого казати.
Дід вийняв присяжному люльку з камізельки і набивав її своїм тютюном кришеним, а паничам подав капшук.
Та й вогню їм викресав.
А тоді паничі ніби добріли й радили дідові брати паші на добу, а присяжний повів рукою долів в сторону міста і назад до дому.
Дідові легше стало й його сиві очі зраділи, що до міста і з міста назад має їхати.
Паничі впрягли коні й квапилися сідати.
Дід закликав невістку в комору і розповів її всі важніші тайни господарські, віддав ключі і радився, що має брати з собою в дорогу.
Невістка убрала діда швиденько і верх киптаря[1] та чирчикового[2] петика[3] накинула ще й сиву ґуґлю[4] з чирчиковим ковнірем і бовтицями[5]. І питалася, чи харч возьме дід
9
