зівъ не лиша́й!« та й пійшо́въ; а я за нимъ на́зиркомъ: до яки́хъ се знако́михъ люде́й вінъ хо́дить?
Перейшли́ у́лицю; підкра́лись підъ но́ву ха́ту. Гриць сви́снувъ; пережда́въ тро́хи, сви́снувъ у-дру́ге… у-тре́йтє… Все нічо́го не чу́ти. А мене́ ажъ підъ пя́ти пече́, — що́ се бу́де? Обійшо́въ Гриць садо́къ. Якъ разъ підъ старо́ю ви́шнею, що, здае́тця, найряснійше цвіла́, стоя́ла дівчи́на, хоро́ша якъ зоря́ я́сна; ру́са коса́ ни́жче по́яса; стоя́ла вона́ проти́ місяця-молодика́ и, підня́вши білу ру́ку, промовля́ла:
«Молоди́къ,
Якъ гвозди́къ!
Тобі ро́ги кра́сні,
Мині о́чи я́сні!«
Якъ почала́ прика́зувати такъ у-дру́ге, Гриць тихе́сенько сви́снувъ. Дівчи́на стрепену́лась, якъ си́ва зозу́лька; прислуха́етця… Грицько́ бли́жче. »Гри́цю!« ка́же, »се ти, Гри́цю?«
Я собі послу́хати посу́нувсь, та, якъ бувъ дурни́й, такъ и шу́рхнувъ у я́му, — уве́сь видъ крапи́вою пожа́ливъ. Яки́йсь вра́жий синъ підъ самі́сінькимъ ти́номъ я́му ви́копавъ. Го́ді вже тогді слу́хати! ви́скочивъ та до возівъ! Ма́буть, Гриць поду́мавъ, чи не за́йця сполохну́въ.
Перестоя́ли ми три дні въ Куми́цяхъ. Грицько́
