Ця сторінка вичитана
ЧУМА́КЪ.
I.
Якъ поме́ръ нашъ ба́тько, неха́й ёму́ земля́ перо́мъ! оста́вивъ намъ де́вять паръ волівъ полови́хъ, хоро́шихъ. Насъ було́ три бра́ти; я найме́нший, хло́пчикомъ після ба́тька оста́вся. Сере́дній одружи́всь и поки́нувъ чума́цтво. Ма́ти ду́же проси́ла: »Поки́нь, си́ну, чумакова́ти; я тепе́ръ нещасли́ва у сві́ті, хоть ти мене́ тро́хи розважа́тимешъ…« Да таки́ й плохи́й вінъ бувъ, часте́нько слабова́въ.
Ста́ли ми зъ ста́ршимъ бра́томъ чумакова́ти. Грицько́ бувъ па́робокъ висо́кий, чорня́вий, кароо́кий, — па́робокъ якъ оре́лъ. Отъ, ста́ли чумакова́ти… — Я вже й стари́й, уже́ дочка́ къ осени́ рушники́ готу́е, а ще й тепе́ръ мині такъ и сни́тця: широ́кий степъ безкра́ий, сте́летця шляхъ, иду́ть на́ши круторо́гі, рипля́ть вози́, а місяць світить…
