Сторінка:Марко Вовчок. Народні оповідання. 1858.pdf/76

да́лі й ка́же: »Чу́ете, молоди́це! Дасте́ мині дві двадця́тки и ква́рту горілки?«

»Ой добро́дію! та бу́дте жъ милости́ві, тре́ба ще писа́ти… ище́ не все я проказа́ла.«

»Я напишу́, напишу́… го́ді… а ти не прино́сь двохъ двадця́токъ, не тре́ба!«

»Якъ же, добро́дію? Що жъ ви візьмете?«

»Нічо́го!« кри́кнувъ дякъ ніби зъ доса́ди, та за́разъ стихъ и ка́же: »Скінчу́, та ходімъ ви́пъемо по ча́рці зъ го́ря та зъ ли́ха.«

»Дя́кую за ва́шу ла́ску, добро́дію, а пи́ти не хо́чу. Неха́й Ма́ти Бо́жа дае́ вамъ и до́лю до́бру, й здоро́въе! Спаси́бі вамъ.«

»Та дава́й уже́, молоди́це, я твій листъ по по́чті пущу́. Де́ тобі справля́тись!«

»А що́ тре́ба за се да́ти?«

»Нічо́го. Люде знако́мі, то й такъ візьмуть.«

IX.

Посла́въ дякъ до Йва́на листъ, та невідо́мо, чи бідола́ха ёго́ ба́чивъ, бо ху́тко прийшла́ звістка одъ па́на, що Йванъ поме́ръ. Та ще писа́въ, щобъ сла́ли до ёго ста́ршого панича́ и яко́го тамъ хло́пця услу́говати. А ме́ншого панича́ звелівъ на столи́цю виправля́ти.