ча́си, а що́ бу́де по́слі, не поду́мавъ еси́, та й запропасти́въ и дівчи́ну, и все іі́ плімъе! Ти́мъ-то, ка́жуть, сирота́: вільно и втопи́тись.«
Та й похита́въ си́вою голово́ю.
»А чому́ жъ на весі́ллі не погуля́ти!« озва́всь Опана́съ Бо́брикъ, узя́вшись у бо́ки. »Жаль, та не ве́рнетця! Хоть погуля́ймо!«
»Стара́ необа́чна го́лово!« ка́же Петро́, »схамени́сь! Ти бъ приступи́въ гуля́ти й тамъ, де до́брі лю́де суму́ють и пла́чуть ве́льми!«
»Та що́ жъ, па́не бра́те! Пла́чешъ-пла́чешъ, та й чхнешъ!«
»Не звича́йно жартова́ти, па́не Опана́се«, гукну́ли всі ра́зомъ, »коли́ таке́ діетця! Ти свою́ си́ву го́лову пошану́й, коли́ не шану́ешъ коза́цства!«
»А ну́те лишъ, го́ді ва́мъ! Отъ спра́вді розгрімались, якъ на дурно́го! Не йти, то й не йти, и не пійду́; а дочка́ коза́ча, тре́ба бъ и та́нцівъ коза́чихъ; та зъ ва́ми не згово́ришъ — шкода!«
Молоді стоя́ть и оче́й не зведу́ть.
»Неха́й же Госпо́дь дае́ до́лю до́бру й тала́нъ. Щобъ були́ здоро́ві якъ вода́, а бага́ті якъ земля́! и вікъ вамъ до́вгий, и ро́зумъ до́брий, кра́сні молодя́та!«
